Що таке усиновлення?

Згідно з українським законодавством усиновлення  - це прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України (в цьому випадку усиновлення здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України). 

 

Хто підлягає усиновленню?

Усиновленню підлягають діти, які перебувають на обліку як: 

·         діти-сироти;

·         діти, позбавлені батьківського піклування;

·         діти, батьки яких дали згоду на усиновлення.

 

Хто може бути усиновлювачем?

Законодавством України визначено коло осіб, які можуть бути усиновлювачами:

·         дієздатна особа віком не молодша 21 року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини;

·         особа має бути старша за дитину  не менш як на 15 років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років;

·         подружжя;

·         особи, які проживають однією сім'єю;

·         якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

 

При цьому кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, необмежена.

 

Чи є якісь переваги у праві на усиновлення?

Так, переважне право над іншими усиновити дитину має громадянин України, в сім'ї якого виховується дитина; який є родичем дитини; якщо усиновлювачем є чоловік матері або дружина батька дитини; якщо особа усиновлює одразу кількох дітей, які є братами та/або сестрами.

Крім того,  переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

 

Як стати на облік потенційним усиновлювачам? 

Облік громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину, здійснює служба у справах дітей.  Щоб стати на облік потенційним усиновлювачам

потрібно подати:

·         заяву про взяття на облік як  кандидатів в усиновлювачі; 

·         копію паспорта або іншого документа, що посвідчує особу заявника;

·         довідку про заробітну плату за останні 6 місяців або копія декларації про доходи за попередній календарний рік, засвідчена органами ДФС;

·         копію свідоцтва про шлюб  (якщо заявники перебувають у шлюбі);

·         висновок про стан здоров'я кожного заявника; 

·         засвідчену нотаріальну письмову згода другого з подружжя на усиновлення дитини (у разі усиновлення дитини одним з подружжя);

·         довідку про наявність чи відсутність судимості для кожного заявника, видана територіальним центром з надання сервісних послуг МВС;

·         копію документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням.

 

Що робить служба у справах дітей?

Служба у справах дітей протягом 10 робочих днів після надходження заяви та всіх документів перевіряє їх на відповідність вимогам законодавства,  проводить бесіду із заявниками,  складає акт обстеження житлово-побутових умов заявників, розглядає питання про можливість заявників бути усиновлювачами та готує відповідний висновок. У разі надання позитивного висновку ставить заявників на облік кандидатів в усиновлювачі.

Після знайомства та встановлення контакту з дитиною кандидати в усиновлювачі звертаються до служби у справах дітей із заявою про бажання усиновити дитину. Служба у справах дітей готує висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. Висновок подається в суд разом з іншими документами.

 

На що ще потрібно звернути увагу?

Усиновлення дитини здійснюється за письмовою згодою: батьків дитини, засвідченою нотаріально, піклувальників, опікунів або закладу охорони здоров’я чи навчального закладу, де перебуває дитина. Також усиновлення здійснюється і за згодою самої дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити

У разі відсутності дозволу опікуна, піклувальника на усиновлення дитини, така згода може бути надана органом опіки та піклування.

Суд своїм рішенням може постановити  проведення усиновлення без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки і піклування,  якщо буде встановлено, що усиновлення дитини відповідає її інтересам.

Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні. 

За наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

 

Як звернутися до суду?

Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення.  Також до заяви додаються:

·         копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;

·         медичний висновок про стан здоров’я заявника;

·         довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

·         документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

·         інші документи, визначені законодавством.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи про усиновлення, сплачуються  заявником.

*Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішення суду про усиновлення.

 

Чи можна змінити прізвище та ім’я дитини після усиновлення? 

За окремим клопотанням заявника, суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини. Однак, дата народження дитини може бути змінена не більш, як на 6 місяців.

 

Здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей

Нагляд за умовами проживання і виховання усиновлених дітей здійснюється службами у справах дітей за місцем проживання усиновлювачів до досягнення ними 18 років.

Крім того, щороку протягом перших 3-х років після усиновлення дитини перевіряються  умови її проживання та виховання. В подальшому така перевірка здійснюватиметься один раз на 3 роки до досягнення дитиною 18 років.

 

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

У багатьох країнах поряд із державницькими націями проживають національні меншини, тобто представники інших етносів, що не мають своїх національно - державних чи національно-територіальних утворень. Національні меншини цих держав також як і в Україні, історично є невід’ємною частиною суспільства і збагачують його своєю працею, самобутністю та культурою. Тому забезпечення їхніх прав є однією з основ громадянської злагоди в суспільстві.

Європою приділяється значна увага питанням захисту прав, свобод національних меншин, зокрема, інтеграції в суспільне життя ромської національної меншини.

На відміну від більшості національних меншин роми не мають власної державності. Ромська національна меншина - друга за чисельністю національна меншина, яка зазнала геноциду під час Другої світової війни. Дискримінація ромів у деяких державах Європи спричинила послаблення їх інтегрованості. Все це призвело до того, що ромська національна меншина є найбільш соціально вразливою національною меншиною в Європі.

В ст. 24 Конституції України передбачено, що «... не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками...».

В Україні інтеграція ромів є одним із соціально значущих питань. Роми в Україні мають проблеми, подібні до представників цього етносу в інших країнах Європи. Обмежений доступ до освіти, послуг охорони здоров’я та інших життєво важливих послуг, низький загальний освітній рівень, високі показники безробіття, неприйнятні житлово-комунальні умови у більшості місць компактного поселення ромів, погані загальні показники стану здоров’я, дискримінація та упереджене ставлення у щоденному житті та загальне виключення із суспільства є основними характеристиками їхнього життя.

Роми майже завжди відносились до тих спільнот, які найменше користуються правами, передбаченими законодавством, хоча і в Україні в останні роки також спостерігається підвищення уваги органів влади до ромського етносу.

Так, стаття 11 Конституції України наголошує, що держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Відповідно до статті 53 Конституції України громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Крім конституційних положень, правовий статус національних меншин визначається нормами Декларації прав національностей України 1991 року та Законом України «Про національні меншини в Україні» 1992 року. Відповідно до цих нормативно-правових актів держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, які проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. При цьому всі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах.

Крім того, з метою створення належних умов для захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини, забезпечення рівних можливостей для її участі у соціально-економічному та культурному житті держави Указом Президента України від 08 квітня 2013 року № 201/2013 схвалено «Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року» (далі - Стратегія). Основними завданнями з реалізації Стратегії є сприяння правовому, соціальному захисту ромів, сприяння їх зайнятості, підвищення освітнього рівня, забезпечення охорони здоров’я ромів, поліпшення житлово-побутових умов ромів, задоволення культурних та інформаційних потреб ромів, визначені конкретні заходи спрямовані на інтеграцію в українське суспільство ромської національної меншини та їх виконавці.

Зокрема, Стратегією передбачено проведення інформаційно - просвітницької роботи, направленої на протидію упередженому ставленню до осіб ромської національності і підвищення рівня обізнаності осіб ромської національності про права людини, забезпечення осіб ромської національності документами, що засвідчують особу і підтверджують громадянство. Окрім того, у місцях компактного проживання осіб ромської національності передбачено проведення правоохоронними органами та соціальними службами профілактичної роботи, направленої на запобігання безпритульності дітей, недопущення їх втягування у злочинну та протиправну діяльність, запобігання насильству у сім’ї, наркоманії, тютюнопаління та алкоголізму.

Громадяни України всіх національностей зобов’язані дотримуватися Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об’єднання.

Україна претендує на звання європейської країни, тому все громадяни повинні крокувати єдиним шляхом: спільної допомоги ромам вийти з вікової ізоляції, навчити їх жити за законами та правилами нашої спільної держави і нарешті допомогти їм інтегруватися в українське суспільство, як це зробили десятки інших національностей, що проживають в Україні.

У 2019 року вступили в силу норми закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який визначає поняття булінгу. Напередодні початку нового навчального року, Міністерство юстиції України продовжує інформування в рамках кампанії #СтопБулінг.

Булінг (bullying, від анг. bully – хуліган, забіяка) (цькування) - це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Які ознаки булінгу?

Типовими ознаками булінгу є:

·                      систематичність (повторюваність) діяння;

·                      наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;

·                      наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Які є види булінгу?

Людину, яку вибрали жертвою, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими видами булінґу є:

·                      фізичний (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень);

·                      психологічний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж);

·                      економічний (крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей);

·                      сексуальний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти);

·                      кібербулінг (приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв).

Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу?

Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування - це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна із них впала і забилася -  це не вважається булінгом. Проте, якщо однолітки на чолі з булером регулярно насміхалися, принижували або ховали та кидали речі дитини, штовхали, не вперше нецензурно обзивали та били, викладали в соцмережі непристойні чи відфотошоплені знімки дитини – потрібно негайно діяти!

Що робити, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу?

·                      Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину.

·                      Поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти.

·                      Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації.

·                      Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона, поліція).

·                      Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання.

·                      Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.

У разі, якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – повідомте поліцію!

Що робити, якщо ви стали свідком булінгу?

·                      Втрутитися і припинити цькування – булінг не слід ігнорувати.

·                      Зайняти нейтральну позицію в суперечці – обидві сторони конфлікту потребують допомоги.

·                      Пояснити, які саме дії вважаєте булінгом і чому їх варто припинити.

·                      Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей.

·                      Повідомити керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.

 Ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання!

         Що робити, якщо ваша дитина агресор?

·                      Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.

·                      Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.

·                      Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.

·                      Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями і покараннями. Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою.

·                      Зверніться до шкільного психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять – агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.

Яка роль відведена педагогічним працівникам у запобіганні та протидії булінгу?

Керівник закладу освіти зобов’язаний створити у закладі освіти безпечне освітнє середовище, вільне від насильства та булінгу. Крім того, керівник:

·                      розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

·                      розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) та видає рішення про проведення розслідування;

·                      вживає відповідних заходів реагування;

·                      забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг учням, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);

·                      повідомляє органам Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

Також Закон зобов’язує педагогічних працівників негайно повідомляти керівників закладів освіти про виявлені факти булінгу (цькування) серед школярів.

Яка відповідальність за вчинення булінгу?

До прийняття змін до законів щодо протидії булінгу (цькуванню) відповідальності за його вчинення в Україні не існувало. З прийняттям нового закону було запроваджено адміністративну відповідальність. Відтепер вчинення булінгу (цькування) стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу карається штрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб караються штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

У разі вчинення булінгу (цькування) неповнолітніми до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них застосовуватимуть покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Окремо передбачена відповідальність за приховування фактів булінгу (цькування). Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з данного приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

ВАЖЛИВО: діти мають право безоплатно отримати послуги адвоката (складання заяв, представництво в суді).

Якщо дитині необхідна психологічна допомога – зверніться на Національну дитячу «гарячу лінію» для дітей та батьків з питань захисту прав дітей за номером 116-111.

 

З нового року почав діяти Порядок відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною до трьох років «муніципальна няня».

 

Хто може скористатися послугою?

 

Право на отримання нової державної допомоги мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які є батьками (усиновлювачами), опікунами дитини віком до трьох років і на законних підставах проживають на території України та уклали у  письмовій формі договір про здійснення догляду з муніципальною нянею.

 

Що необхідно зазначити у договорі?

 

Назву послуги, її обсяг із зазначенням конкретних заходів, умови та термін надання, вартість, а також періодичність оплати, відповідальність сторін.

 

Хто може стати нянею?

 

Муніципальною нянею може бути будь-яка фізична особа підприємець чи юридична особа яка надає послугу з догляду за дитиною.

 

Що та куди потрібно подати для призначення допомоги?

 

Звертатися слід до управління соціального захисту населення за місцем проживання. Необхідно надати:

-         заяву про надання компенсації послуги «муніципальна няня»;

-         копію договору між отримувачем послуги та «муніципальною нянею»;

-          документи що підтверджують витрати на оплату муніципальній няні послуги з догляду за дитиною (може бути: чек, розрахункова квитанція, виписка з банківського рахунку);

-         копія свідоцтва про народження дитини;

-         копія паспорта отримувача компенсації послуги «муніципальна няня»;

-         документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку заявника;

-         рішення про встановлення опіки (у разі наявності) ;

-         заяву із зазначенням рахунка відкритого у банківській установі на ім’я заявника.

 

Який розмір допомоги?

 

Допомога призначається у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до шестирічного віку на термін визначений у договорі.

 

Як та коли здійснюватиметься виплата компенсації?

 

Щомісяця за умови подання заявником до 5 числа місяця в управління соціального захисту населення підтверджуючих документів про витрати на оплату послуги з догляду за дитиною «муніципальній няні».

ЯКИМ Є ПОРЯДОК ПРОСТАВЛЕННЯ АПОСТИЛЯ?

КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТР ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ПАВЛО ПЕТРЕНКО

 

Доброго дня! Я – українка, але тривалий час мешкаю за кордоном. Щоб оформити дозвіл на проживання у цій країні, мені необхідно легалізувати деякі документи. Знайомі порадили звернутися до Мін’юсту. Розкажіть, будь ласка, як поставити апостиль на документах?

Марина Соломатіна

 

У 2002 році Україна приєдналася до Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Станом на 2018 рік вже 118 країн приєдналися до Гаазької Конвенції, з переліком яких можна ознайомитися на офіційному вебсайті Міністерства закордонних справ: https://mfa.gov.ua/ua.

Що таке апостиль?

«Apostille» – це спеціальний штамп на офіційних документах, які були складені на території України, яким відповідно засвідчуються справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, і, у відповідному випадку, автентичність відбитка печатки або штампа, яким скріплений документ.

Хто може проставляти апостиль?

В Україні повноваженнями проставляння апостилю наділені:

Міністерство юстиції України - на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України; Міністерство освіти і науки України - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки; Міністерство закордонних справ України на всіх інших видах документів.

Хто може звернутися за проставленням апостилю?

Особа, яка підписала документ, або будь-який пред'явник документа. Звернутися з проставлення апостилю на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України можна двома шляхами:

особисто з заявою до територіальних органів Мін'юсту;

надіслати поштою до Мін’юсту або його територіальних органів (виключно з-за кордону та для проставлення апостилю на документах про державну реєстрацію актів цивільного стану).

Які документи підлягають апостилізації?

Апостиль може бути проставлений на офіційних документах, які були складені на території України, і які мають бути представлені на території іншої держави, а саме:

на документах, які виходять від органів судової влади України;

на документах, які виходять від органів прокуратури України, органів юстиції;

на адміністративних документах;

на документах про освіту та вчені звання;

на документах, оформлених державними і приватними нотаріусами;

на офіційних свідоцтвах, виконаних на документах, підписаних особами у їх приватній якості, таких як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційних і нотаріальних засвідченнях підписів.

Однак, ці Правила не поширюються:

на документи, видані закордонними дипломатичними установами України;

на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій.

Які документи необхідно подати?

Для проставляння апостилю подається:

оригінал документа, на якому проставляється апостиль, або його копію, засвідчену в установленому порядку;

документ про оплату послуги з проставлення апостиля (документ, що підтверджує право заявника на звільнення від сплати).

На яких документах апостиль не проставляється?

Апостиль не проставляється на:

оригіналах паспортних документів, військових квитків, трудових книжок, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчень особи;

оригіналах, копіях (фотокопіях) нормативно-правових актів, роз’яснень та правових висновків щодо їх застосування, документах, що мають характер листування.

Скільки це коштує?

Вартість послуг з проставлення апостилю на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України становить:

для громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства – 3 неоподатковувані мінімуми доходів громадян (51 грн);

для юридичних осіб - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн).

Який строк розгляду заяви?

Проставлення апостиля або відмова в його проставленні здійснюються Мін'юстом у строк до 2-х робочих днів. У разі необхідності отримання зразка підпису, відбитка печатки та/або штампа, а також здійснення перевірки документів про державну реєстрацію актів цивільного стану у випадках відсутності відомостей про них у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та/або виникнення сумніву щодо їх достовірності строк розгляду документів на проставлення апостиля може бути продовжено до 20 робочих днів.

Куди звертатися для проставлення апостиля?

Прийом та видачу документів, на яких повноваження з проставлення апостиля надано Мін’юсту, здійснюють усі відділи державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС).

Окремо зазначу - проставлення апостиля значно спрощує процес легалізації документів для країн-учасниць Конвенції. Проте, якщо країна – не учасник Конвенції, проставляння апостилю неможливо. У цьому випадку для завірення документів застосовується процедура консульської легалізації.

Куди звертатися за більш детальними консультаціями та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з данного приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

Міністерство охорони здоров’я затвердило Порядок проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих від домашнього насильства осіб або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги (Порядок).

Віднині на медичний заклад та його персонал покладається ряд обов’язків у випадку отримання звернення зі скаргою про вчинення домашнього насильства від постраждалої особи чи її представника:

·       зафіксувати скаргу (звернення);

·       зібрати анамнез;

·       провести медичний огляд з оцінкою стану постраждалої особи та в разі потреби – додаткове інструментально-лабораторне обстеження й заходи щодо попередження наслідків сексуального насильства та задокументувати його результати;

·       забезпечити отримання необхідної медичної допомоги;

·       поінформувати про права, заходи та соціальні послуги, якими може скористатися постраждала особа;

·       протягом доби повідомити Національну поліцію України, а у випадку виявлення ушкоджень у дитини – також службу у справах дітей;

·       на вимогу – надати всю необхідну інформацію про медичну допомогу у формі довідки;

·       за потреби – надати постраждалій особі листок непрацездатності;

·       у випадку госпіталізації особи – встановити, чи є у такої особи діти та чи забезпечені вони належним доглядом і влаштуванням (у разі наявності дітей, які після госпіталізації постраждалої особи залишаться без належного догляду / батьківського піклування – поінформувати про це службу у справах дітей;

·       якщо особа, яку госпіталізують, є опікуном недієздатної особи (піклувальником особи, цивільна дієздатність якої обмежена, або здійснює догляд за особою, яка потребує постійного догляду і внаслідок госпіталізації залишиться без належного догляду) – звернутися до районної/районної у місті державної адміністрації або ж виконавчого органу об’єднаної територіальної громади, міської, районної у місті ради;

·       сприяти в отриманні постраждалими особами безоплатної правової допомоги шляхом інформування працівників центрів безоплатної вторинної правової допомоги про необхідність її надання у приміщеннях закладів охорони здоров’я, якщо такі особи не можуть відвідати центр з надання безоплатної правової допомоги самостійно.

Громадянам може бути надано амбулаторну, стаціонарну, первинну, вторинну чи третинну медичну допомогу.

Наголошуємо, що в нашій державі гарантується право на вільний вибір лікаря, методу лікування відповідно до рекомендацій лікаря, закладу охорони здоров’я, тому постраждала особа самостійно визначатиме умови надання їй медичної допомоги. Крім того – для отримання такої допомоги необхідна буде письмова згода постраждалої особи або її представника, єдиним винятком є ситуація, коли наявні всі ознаки існування загрози для життя такої особи і отримати згоду видається неможливим.

Сподіваємося, норми даного Порядку допоможуть якщо не подолати це ганебне явище, то хоча б послабити вплив його наслідків на життя та здоров’я людини. 

Поняття і особливості правового статусу біженця

 

Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р. визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження. Біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країн, де вони можуть зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання або з яких вони можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань,

Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

• яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
• яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
• яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
• яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
• яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Особи, яких визнано біженцями в Україні, вважаються такими, які постійно проживають в Україні, з дня прийняття рішення про визнання їх біженцями. Особи, яких визнано особами, які потребують додаткового захисту, вважаються такими, які безстроково на законних підставах перебувають на території України.

Статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:

• добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
• набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;
• добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
• будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;
• отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
• не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на:

• тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу в порядку, встановленому законодавством України;
• проживання у родичів, у готелі, піднаймання житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців;
• безоплатну правову допомогу в установленому порядку;
• конфіденційне листування з УВКБ ООН та право на відвідання співробітниками УВКБ ООН;
• інші права, передбачені Конституцією та законами України для іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України.

Особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана:

• подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
• відбути до визначеного місця тимчасового проживання у разі одержання направлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
• проходити медичне обстеження на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
• з'являтися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, у визначений ним строк;
• повідомляти центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про свої поїздки за межі адміністративно-територіальної одиниці України, на території якої вона проживає.

Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має рівні з громадянами України права на:

• пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом;
• працю;
• провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом;
• охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;
• відпочинок;
• освіту;
• свободу світогляду і віросповідання;
• володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
• оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
• звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ін.

Відповідальність за вчинення домашнього насильства

 

Дата публікації: Четвер, 17 січня 2019, 10:48

Домашнє насильство – це злочин проти життя, здоров’я, честі та гідності особистості. 

Домашнє насильство - умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

11 січня 2019 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами».

Відповідно до вищезазначених змін в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов’язки:

• заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

• обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;

• заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;

• заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;

• направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.

Слід зазначити, що вищезазначені заходи, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку. Вони можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.

Контроль за поведінкою засуджених, до яких застосовано обмежувальні заходи, здійснює орган пробації за місцем проживання засудженого, а в разі вчинення злочину військовослужбовцем - командир військової частини (ст. 91-1 КК України).

Умисне невиконання обмежувальних заходів, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, - караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років (ст. 390-1КК України).

Також, відповідно до статті 126-1 Кримінального кодексу України, домашнє насильство карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

 

Відповідальне батьківство

 

Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереженню і передання культурних цінностей. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки й діяльності. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним, так трактує основний Закон нашої держави.

Відповідно до статті 121 Сімейного кодексу України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому законодавством.  

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Першочерговим обов’язком батьків, які перебувають у шлюбі, є те, що вони зобов'язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я. Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов'язана забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я. Батько, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, батьківство якого визначено у свідоцтві про народження дитини або визнано за рішенням суду, зобов'язаний за повідомленням служби у справах дітей, забрати дитину для утримання та виховання з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, якщо цього не зробила мати дитини. У разі, якщо батько не перебуває у шлюбі, він набуває статусу одинокого батька.

Батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої Кодексом України про адміністративні правопорушення. Так, стаття 212-¹передбачає, що несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу у сумі від 17 до 51 грн.

Законом України “Про охорону дитинства” визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно. Неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.

Кожна сім'я має у власності певне майно. Це можуть бути будь-які речі, грошові кошти, нерухомість, транспортні засоби, засоби виробництва. Головним його призначенням є задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб членів сім'ї. Відповідно до статті 173 Сімейного кодексу, батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.

Слід зазначити, що майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

Статтею 180 Сімейного кодексу передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім’ї, у якій виховується дитина.

Той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати.

Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.

Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

 

 

Шановний Павле Дмитровичу, вітаю! Розпочались літні канікули і ми з дитиною хочемо поїхати за кордон на відпочинок, однак  колишній чоловік  відмовляється надати нотаріальну згоду, хоча ми давно розлучені і донька за рішенням суду проживає зі мною. Підкажіть, будь ласка, як мені бути?

 

Світлана Попова

 

Завдяки другому пакету законів  #ЧужихДітейНеБуває  діти мають  можливість безперешкодно виїхати за кордон, зокрема, для подорожей, лікування, спортивних змагань та навчання.

Як регулюється  тимчасовий виїзд дитини за кордон при наявності боргу зі сплати аліментів?

Безперешкодно тимчасово поїхати з дитиною в іншу країну тому з батьків, який проживає з дитиною, можна, якщо інший з батьків, має заборгованість з аліментів понад 4  місяці. А для дітей з інвалідністю та тяжко хворих дітей, цей строк скорочено до 3 місяців.

Для цього потрібно  звернутися до органів державної виконавчої служби або приватного виконавця, щоб отримати довідку про наявність в іншого з батьків заборгованості зі сплати аліментів.

При перетині державного кордону України необхідно пред’явити довідку про наявність заборгованості у другого з батьків зі сплати аліментів.  Якщо мова йде про борг для утримання тяжкохворої дитини або дитини з інвалідністю, то необхідно подати також документ, що підтверджує хворобу дитини або її інвалідність.

Окремо хочу зазначити, що ці норми стосуються усіх поїздок, навіть тих, тривалість яких перевищує 1 місяць.

Чи можна тимчасово виїхати з дитиною без дозволу другого з батьків строком до 1 місяця?

Вивезти дитину за кордон з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном  може лише матір чи батько, який не перешкоджає другому з батьків бачитися з малюком і брати участь у вихованні свого сина чи доньки. За виконання цієї умови достатньо поінформувати рекомендованим листом другого з батьків про тимчасовий виїзд дитини, якщо його місце проживання відомо. У листі має бути зазначена  мета поїздки, куди їде дитина, а також на який термін покидає територію України.

При перетині кордону України прикордоннику необхідно пред’явити рішення суду або органу опіки про визначення місця проживання дитини.

Важливо вчасно повернутися до України з дитиною строком до 1 місяця з дати виїзду.

Як поїхати з дитиною за кордон тому з батьків, хто проживає окремо від дитини?

Для того, щоб скористатися правом поїздки з малюком за кордон той з батьків, який проживає окремо від дитини, повинен належно виконувати батьківські обов'язки і, що найголовніше, не мати заборгованості зі сплати аліментів.

Йому потрібно звернутися з рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за межі України.

У разі ненадання тим з батьків, який проживає з дитиною, у 10-денний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон, потрібно звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон БЕЗ згоди другого з батьків.

 

При перетині державного кордону України пред’явити нотаріально посвідчену згоду другого з батьків або рішення суду про дозвіл на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.

Важливо вчасно повернутися до України з дитиною у строк, передбачений згодою або рішенням суду.

Яке покарання за порушення строку вивезення дитини?

Аби збалансувати права й обов’язки батьків, ми встановили реальну відповідальність для порушників.

За умисне порушення місячного строку встановлена адміністративна відповідальність - штраф від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні ця сума складає від 1700 до 3400 грн).

Окрім цього такі батько чи матір втратять на рік право виїзду за кордон з дитиною, крім випадку, коли є нотаріально посвідчена згода на виїзд дитини другого з батьків.

Окремо звертаю вашу увагу на те, що ці новели стосуються лише тих дітей, які проживають у неповних сім’ях. Для всіх інших наявність нотаріально засвідченого дозволу є обов’язковим. 

 

Куди звертатися за більш детальними консультаціями та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з данного приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.